Пошук по сайту
Пошук

Психологічні передумови формування залежної поведінки

2 Липня, 2017

В нинішній час виділяють безліч видів залежностей, які мають спільну психофізіологічну природу. Серед них найбільш поширеними є алкогольна залежність, наркотична залежність, тютюнова залежність, ігрова залежність (азартні або комп’ютерні ігри), харчова залежність (булімія, анорексія), інформаційна залежність (телебачення або Інтернет). Рідше зустрічаються трудова залежність (трудоголізм), емоційна залежність (нерозділене кохання або надто сильна любов; несамостійність, гостра потреба в інших людях), шопінг – залежність, сексуальна залежність. Варто нагадати, що всі перераховані вище види залежності мають однакову природу і виникають під впливом комплексу багатьох чинників, а саме – біологічних, психологічних, соціальних і духовних, які в медичному середовищі іменуються «біопсихосоціальною моделлю».

Існує думка, що залежність виникає під впливом поганої компанії. Однак, по факту все відбувається у зворотньому порядку: саме завдяки сформованій схильності до залежної поведінки дитина потрапляє в несприятливе середовище. Сама ж схильність формується дорослими, які виховують дитину; причому, відбувається це в перші роки життя малюка.

Людина в своєму розвитку проходить певні стадії, починаючи від повної залежності від дорослих і закінчуючи цілковитою самодостатністю. Сам процес розвитку передбачає дотримання постійного балансу між пізнаванням нового, що завжди пов’язане з ризиком, і безпекою, але обмеженістю в діях. Стадія повної залежності дитини від батьків найбільш яскраво виражена в період новонародженості. Потім, по мірі зростання можливості задовольняти свої потреби самостійно, ця залежність слабшає. Даний хід подій є результатом нормального, здорового виховання. Батьки, які підтримують свою дитину у прагненні до розвитку і відділенню від себе, приймаючи її без осуду в моменти здійснення помилок, таким чином, формують максимально можливу впевненість в дитині, і сприяють тому, щоб вона самостійно пізнавала навколишній світ. Однак, описана вище ситуація є ідеальною і по суті, в звичайному житті зустрічається рідко. Зазвичай, виховання проявляється або відсутністю підтримки під час руху дитини назустріч новому, або відгородженням дитини від проблем реального світу. В результаті такої дисгармонії, формування навичок адаптації сповільнюється або остаточно порушується. І в результаті, залежність від батьків, як від об’єктів задоволення потреб, не зменшується. Поведінкова звичка, яка полягає у використанні когось або чогось для задоволення потреб, переноситься на інші об’єкти або інших людей.

Такого роду порушення можуть відбуватися, в основному, внаслідок двох причин: перша – батьківська гіперопіка; друга – домашнє насильство або ігнорування дитини батьками. Тепер більш докладно розглянемо кожну з представлених причин.

Батьківська гіпреопіка. Коли турботлива мама або тато занадто сильно оберігають своє чадо від зовнішнього світу, у нього з часом зникає прагнення самостійно розвивати власні механізми задоволення потреб. Дитина неодмінно рано чи пізно стикається з тим фактом, що не все у світі підкоряється її вимогам так само легко, як підкорялися гіперопікаючі батьки. Дитина з часом починає розуміти, що не в силах контролювати інших людей і це безсилля породжує в ній відчуття злості і роздратування, але найголовніше – вона починає відчувати себе невдахою. Це відбувається через те, що інші підлітки з оточення дитини, які були виховані в більш реалістичних умовах, власними навичками домагаються і отримують те, чого вона отримати не в змозі: гармонійні стосунки, самореалізацію, професійне становлення. Дратівливість і незадоволеність накопичуються і часта річ, з якою стикається підліток – широкий вибір можливостей «для зняття стресу» у вигляді алкоголю, наркотиків і тютюну. Даний метод усунення негативних переживань часто призводить до розвитку важких форм залежності. Тільки в тому випадку, якщо підлітку на допомогу прийде людина, здатна переламати хід подій і навчити його навичкам самостійного задоволення потреб, залежності можна уникнути. Цією людиною може бути старший товариш, вчитель, друг, психолог. Однак, часто такої людини поруч не виявляється. Набагато частіше поряд – такі ж, як він «невдахи» і широкий асортимент небезпечних речовин для зняття стресу. Вдома цю ситуацію дитина також вирішити не може, через те, що гіперопікаючі батьки  впевнені у власній  ідеальності. Замість того, щоб запропонувати дитині самостійність і підтримати її в цю скрутну хвилину, вони починають ще більше контролювати і опікати, коли бачать такий невтішний стан свого чада. І тут виникає внутрішній конфлікт: мама або тато добрі, але дитина на них злиться. Ця злість виникає як реакція на незадоволені потреби і на причину цієї незадоволеності. У підсумку роздратування накопичується і спрямовується на інших або на самого себе. Вищою точкою прояву гніву на самого себе є суїцид.

Домашнє насильство/ігнорування.  Існує чотири види насильства: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне. Будь-яка з представлених форм насильства однаково травматична для психіки дитини і впливає на її вміння адаптуватися до умов навколишнього світу, долати труднощі, вирішувати проблеми задоволення своїх потреб. Дитина, яка виросла в атмосфері насильства або ігнорування себе, позбавлена необхідної умови для нормального розвитку – емоційної підтримки та усвідомлення своєї цінності як особистості. В результаті, закладаються низька самооцінка, зневіра у свої сили і страх діяти. Таким чином, ця дитина теж не може сформувати свої механізми задоволення потреб. В результаті тривалого пригнічення батьками і накопичення прихованого гніву на батьків, розвивається схильність до депресивних станів і запускається той же сценарій, що і у розбещеної дитини – пошук простих методів відчути себе задоволеним.

У здорової людини задоволеність виникає завдяки реалізації цілого ряду потреб (базових біологічних, соціальних, психологічних, інтелектуальних). Для задоволення цих потреб здорова людина докладає зусилля, продумує стратегію і здобуває нові навички. Для дітей, які виховані в вищеописаних умовах, такий спосіб реалізації потреб утруднений, оскільки механізм навчання таким навичкам не натренований. Саме тому вони зупиняють свій вибір на більш доступних і менш трудомістких для себе формах одержання задоволення або відволікання від незадоволеності – різного роду стимуляторах, наркотиках, відволікаючих і заспокоюючих факторах. І, згодом, стають залежними від них.

Існує міф, що батьки залежної дитини обов’язково теж мають бути алкоголіками або наркоманами. Дійсно, у багатьох публікаціях можна знайти інформацію про те, що залежні люди походять із неблагополучних сімей. Це дійсно так і є, проте важливо визначити, який зміст вкладається в термін «неблагополучна сім’я». Протягом багатьох років було прийнято вважати, що якщо батьки не п’ють і не б’ються, то сім’я благополучна. Однак, благополучність як запорука народження і виховання здорового потомства – це поняття куди більш об’ємне. Вище вже написано про те, що наявність насильства і гіперопіки є факторами неблагополучності. І якщо з питанням насильства все зрозуміло, то про гіперопіку варто сказати ще пару слів. Бажання контролювати і опікати є точно таким же показником залежності, як і всі вже названі. Опікаючий дорослий не займається особистим життям через те, що не знає своїх потреб, і не звик звертати на них увагу в зв’язку з низькою самооцінкою або невмінням реалізовувати свої потреби. Походження цих моделей поведінки нам вже добре відоме. Схильність до контролю у одних батьків виражається у формі опіки – м’якої в’язниці, неочевидної для дитини, а у інших – у формі жорсткого впливу. Ці батьки не в змозі контролювати своє власне життя, задовольняти свої потреби і тому займаються тим, що їм найбільше підвладно до якогось певного часу – своїми дітьми. Таким чином, моделям залежної поведінки діти навчаються у своїх же батьків.

Підводячи підсумки, можна зробити висновок, що ідеальної ситуацією при роботі з залежними станами є залучення в терапію усіх членів сім’ї. Залежна людина в родині найчастіше являється носієм проблеми цілої системи. Робота тільки з залежним зазвичай не приносить особливого терапевтичного ефекту. В деяких випадках, роботу необхідно починати саме зі «здорових» членів сім’ї, яких потрібно навчити правильній взаємодії із залежним, а також детально пояснити феномен співзалежності. У будь-якому разі, зміна хоча б одного елемента системи призводить до зміни всієї системи. Щоденна робота над собою як залежної, так і співзалежної людини являється запорукою успіху реабілітації.

КП ВОНД «Соціотерапія»,

Лікар – медичний психолог Коломайко І.Ю.

Опубліковано в Статті by Соціотерапія

Залишити коментар